Економічна криза 1998 року в Росії

В історії нашої країни 90-ті роки стали часом серйозних випробувань. Недаром їх досі називають «лихі 90-ті» та використовують інші сильні епітети щодо цього періоду. Логічним завершенням епохи стала економічна криза 1998 року в Росії, яку коротку називають дефолтом.

Так званий технічний (ситуаційний) дефолт стався 17 серпня 1998 року. У народі нерідко згадують, як рівно за 3 дні до цієї події ніхто інший як президент РФ Борис Єльцин запевняв громадян, що ситуація під контролем і що ніякої девальвації рубля не станеться. Події, що сталися, стали черговим потужним ударом по іміджу держави та особисто президента, що у кінцевому підсумку сприяло зміні влади.

Розбираємося у термінології.

Так що ж таке криза? Термін походить від грецького «переломний момент». Це деякий перехідний стан, переломний момент, коли звичні методи правління не працюють. Зазвичай у кризових ситуаціях у суспільстві до межі загострюються економічні та соціальні процеси.

Дефолт – це криза, що пов’язана у першу чергу з неплатоспроможністю, невиконанням боргових зобов’язань. Він може бути:

— корпоративним;
— банківським;
— державним (суверенним).

Випадок економічної кризи 1998 року в Росії – державний дефолт. Чому його ще називають технічним? Тому що, на щастя, він не став всеосяжним і фатальним, а був тимчасовим і досить локальним. Пояснювався конкретними причинами, з якими вдалося впоратися.

Оголошуючи про технічний дефолт 17 серпня, Центробанк та Кабмін пояснили, що це означає: в першу чергу, держава визнала свою неспроможність оплачувати внутрішній борг, тобто, зобов’язання, що стосуються виплат за акційними паперами. Такі папери: облігації, бонди, казначейські векселі держава використовує для залучення коштів на розвиток економіки, виконання соціальних зобов’язань. І на регулярній основі виплачує відсоток своїм кредиторам. І коли ці відсотки чи основний борг держава повернути не може, це і називається технічним дефолтом у його класичному вигляді.

Особливістю моменту стало те, що такого роду ситуація склалася у сучасній історії вперше. Ніколи раніше жодна з країн у світі не відмовлялася обслуговувати внутрішній борг у національній валюті, хоч і тимчасово.

Дефолт підкрався непомітно? Передісторія проблеми.

Криза не є рідкісним явищем, планету час від часу стрясають локальні та світові економічні кризи. Вони не з’являються просто так, їх причини та передумови формуються роками та навіть десятиріччями.

Увесь період 1990-х економіка країни страждала від бюджетного дефіциту. 5-8% від ВВП країни – таким був звичайний рівень дисбалансу доходів та витрат. Для того, щоб цієї бюджетної «діри» не було, був створений інститут ДКО – державних короткострокових облігацій. У травні 1993 року Мінфін РФ випустив їх вперше.

Напередодні кризи ці папери мали непогану дохідність: близько 140% річних. Проблема полягала у тому, що досягалась ця дохідність не за рахунок вкладів в економіку, випуску продукції, а шляхом банальних спекуляцій. ДКО перетворилися на щось, що нагадує фінансову піраміду, котра, не маючи міцного економічного фундаменту, мала неминуче провалитися.

На початок економічної кризи у Росії 1998 року внутрішній борг склав $200 млрд. Держава брала у борг і за межами країни, а звідси паралельно збільшувався державний зовнішній борг. У потрібний момент він досягнув величезної суми в $150 млрд. Для порівняння: на ті часи золотовалютні резерви нараховували $12,5 млрд.

«Ноги» цієї проблеми росли з негнучкості радянської економіки, але у 90-ті нарощування кризових явищ стало особливо помітним. Розпад СРСР вплинув на загальний стан економіки найбільш негативним чином. У тому ж 1991 році відбулася Павлівська фінансова реформа, яка сильно вдарила по гаманцях звичайних росіян і практично не залишила їх банківських збережень.

Далі йшов 1994 рік з так званим «чорним вівторком». У той момент держава прийняла рішення більше не кредитувати дефіцит бюджету. Тогочасні спроби реформування податкової системи не дали результату: більша частина економіки країни, як це і було раніше, залишалася «у тіні».

У 1995-96 роках ситуація погіршилась: цифра після збору податків виявилася катастрофічно низькою. У ті ж роки уряду довелось збільшити використання ДКО, але стагнація економіки продовжувалась. На багатьох підприємствах не платили зарплату декілька місяців, інколи видавали аванси, що були представлені продуктами чи іншими товарами. Грошові розрахунки почав замінювати бартер.

Фактори ризику, що стали причинами кризи.

Спеціалісти вважають, що є декілька об’єктивних та суб’єктивних причин економічної кризи Росії у 1998 році. Зовнішніми передумовами стала ситуація зі значним падінням ціни на енергоносії на світовому ринку (саме в ті роки вони були основою експорту країни), а також загострення кризових явищ в економіках азіатських країн, а в подальшому – у всьому світі. Катастрофічно збільшений державний борг РФ став ще однією причиною дефолту.

А розпад СРСР став каталізатором проблеми. Як результат цієї геополітичної катастрофи, зовнішні борги держави «повісили» на Росію як на правонаступника Союзу. Ситуація погіршувалася з кожним днем: країна не встигала виплачувати навіть відсотки за цими зобов’язаннями.

Головною рухомою силою кризи була піраміда ДКО та провали в економіці загалом. Прояв цих кризових «дзвіночків» був проявлений у збільшенні неплатежів: як з боку держави і приватних компаній, так і з боку населення, що ставало тільки біднішим.

Іншою стороною проблеми був відхід багатьох підприємств у тіньовий бізнес, а також використання шахрайських схем, що дуже підривало податкову базу бюджету. Намагаючись вийти з ситуації, держава збільшувала податкові ставки, але податки збиралися, як і раніше, дуже погано.

Спекулянти розгулялися на фондовому ринку і в інших галузях. Заводи, фабрики та невеликі фірми перепродавалися за смішними цінами, рівень виробництва день за днем погіршувався. МВФ, інші міжнародні організації та потенційні інвестори не наважувалися вкладати кошти в країну, що «тоне». Тим паче, що планетою вже розповсюдилась економічна криза.

Уряд вирішив, що сільське господарство дуже витратно, і по суті, зруйнували його – що було великою помилкою. Близько 60% продовольства у ті роки завозили з інших країн. Це була дешева продукція, але й її якість викликала багато нарікань. Вітчизняні товари не витримували конкуренції на фоні дешевих імпортних товарів. Це стосувалось не тільки аграріїв, але і промислових виробництв.

Як наслідок, країну захлеснула інфляція, уряд у значній мірі втратив контроль за фінансовими потоками та курсом рубля. «Молодореформатори»: Курієнко, Чубайс, Нємцов та їх команди, які прийшли в середині 1998 року до управління країною, спробували врегулювати проблеми з урізання витратної частини бюджету. Але проблема не була вирішена: це тільки збільшило недовіру до влади. Країна жила на межі голодних бунтів.

Хронологія подій.

5 серпня 1998 року уряд, на фоні нестачі внутрішніх коштів, пішов на безпрецедентне зростання ліміту зовнішніх запозичень: в тому році дозволено було збільшити його з 6 мільярдів доларів до 14. Наступного дня відгукнувся МБРР: банком було виділено півтора мільярди доларів на системну перебудову промисловості та інших галузей економіки.

11 серпня російські цінні папери, що і без того були не дуже ліквідними, різко впали у ціні. Торги були зупинені, коли на біржах це падіння досягло відмітки 7,5%. Банки почали надзвичайно швидко скуповувати валюту. Увечері того ж дня декілька «акул» банківської справи зупинили свою діяльність. 12 серпня дефіцит валюти збільшився.

13 серпня 1998 стало поворотним моментом в історії економічної кризи у Росії 1998 р. Довгостроковий кредитний рейтинг РФ був знижений одразу декількома рейтинговими агентствами, тобто, міжнародний фінансовий ринок дуже негативно відреагував на зміни у нашій країні.

14 серпня президент Єльцин чітко завірив, що девальвації рубля не буде. На момент цієї заяви курс долару залишався неймовірно низьким: 6 рублів 27 копійок.

17 серпня Сергій Кірієнко, який був тоді головою Кабміну, заявив від імені уряду країни, що виплати за ДКО, як і купівля-продаж, заморожені (спочатку на 3 місяці, а 19 серпня це рішення продовжувалось на невстановлений термін). Після цієї заяви сталося падіння рубля: долар почав коштувати одразу 9,5 рублів, а 9 вересня його ціна досягнула 21 рубля. Отримання банківських вкладів стало неможливим.

Економічна криза 1998 року переросла у політичну. Держдума 21 серпня вимагала відставки Кабміну. Єльцин підписав відповідний указ 23 серпня. Віктор Черномирдін став виконуючим обов’язки голови країни.

Варто нагадати, що ці події розверталися на фоні «акції деномінація», тобто, обміну грошей на банкноти іншої номінальної вартості. Номінали купюр, а також масштаб цін змінювався у відношенні 1:1000, відповідний указ був підписаний Президентом ще на початку серпня 1997 року. Сам процес обміну грошей крок за кроком йшов із початку 1998 року. Вважали, що основний обмін пройде протягом 1998 року, хоча офіційно його можливо було б проводити аж до 2002-го року.

Який результат? Економічні наслідки кризи.

Через те, що нацвалюта обезцінилась, почалось збільшення інфляційних процесів. Слабка позиція рубля мала й інші негативні наслідки: втричі (до $150 млрд) зменшився внутрішній валовий продукти. Для порівняння варто сказати, що це навіть трохи менше, ніж ВВП Бельгії. Виробництво продукції пішло вниз, а ситуація зі збором податків стала ще гіршою.

Якщо говорити про негативні наслідки економічної кризи 1998 року в Росії коротко, то треба назвати таку цифру: тільки за 1998 рік економіка РФ зазнала втрат на 96 млрд доларів. 19 млрд доларів з них – це втрати самого населення країни, решта – втрати бюджету, корпорацій та банків. Деяка кількість банків розорилися та були закриті.

Зовнішні борги країни виросли до $220 млрд, а це в 5 разів більше, ніж річний дохід Росії на ті часи (і майже півтора ВВП). Додамо до цього внутрішню заборгованість за держзамовленням, зарплатами та іншими витратами, і отримаємо загальний борг держави у розмірі двох ВВП, а у цифрах це більше $300 млрд. Збільшилась кількість випадків вивозу капіталу закордон, туди вивезли близько 1,2 трильйонів (8 ВВП).

Проблеми Росії не могли не позначитися на світових процесах. Світова економічна криза стала одним з явищ, що були тісно пов’язані з нашим дефолтом. Європа пережила різке зростання вартості енергоносіїв. Темпи розвитку економіки зменшилися навіть у найбільш благополучних країнах Європи та Азії.

Потрясіння у соціумі.

Інфляція та криза призвели до банкротства банків і, як результат, більшість росіян залишилися з пустими руками, втративши свої накопичення. Далі процес тільки погіршився значним збільшенням цін. Тільки протягом 4 місяців 1998 року (серпень-грудень) продукти харчування подорожчали на 63%, інші товари – на 85%.

Затримки зарплати, соціальних виплат та пенсій стали звичайною справою, що призвели до різкого падіння доходів та рівня життя у цілому: останній зменшився приблизно на третину. Більшість втратили робочі місця, безробіття стало національною проблемою: 11,5% працездатного населення.

Як виправляли становище.

Дефолт у Росії у п’ять разів позначився на девальвації рубля, яку вдалося зупинити тільки у 2002 році. Починаючи з 2003 року почалося закріплення рубля, яке, однак, не було швидким. Частково позитивних результатів вдалося досягти завдяки змінам зовнішньої кон’юнктури: знову почали зростати у ціні нафтові котирування, приплив іноземного капіталу в країну збільшився.

У країні ситуація почала змінюватися з перестановки в уряді. Міністром МВС став Сергій Степашин, до керівництва МЗС прийшов Ігор Іванов, а місце міністра МНС зайняв Сергій Шойгу. Черномирдін пропрацював в ролі голови Кабміну близько року, в серпні 1999 на його заміну прийшов Володимир Путін. А в подальшому він замінив Єльцина на посаді президента країни.

Вже до кінця вересня курси валют вдалося дещо стабілізувати: за долар давали 15 рублів. Уряд ввів плаваючий валютний курс, що було вдалим рішенням у ринкових умовах. Борги за ДКО пройшли процес реструктуризації, що полегшило виплати в подальшому.

Іншим важливим рішенням керівництва став мораторій на виплати банківських боргів, який склав 3 місяці. Була проведена банківська реформа, виділені так звані ключові банки, яким ЦБ видав стабілізаційні кредити.

Позитивний бік кризової «медалі».

Філософи стверджують, що криза – це час не тільки випробувань, але й нових можливостей. Так і економічна криза 1998 року в Росії, як би це не було парадоксально, дала багато позитивних наслідків.

Головним з них, як вважають аналітики, стала переорієнтація економіки країни. Вона змінилася з сировинної на багатогалузеву. В економіці почалася диверсифікація, почався розвиток певних галузей, таких як хімічна, лісова, будівельна, зміни також почалися у сільському господарстві. А разом з нею почався загальний підйом економіки, що вирішував багато соціальних проблем.

Деякі підприємства, що орієнтувались на експорт, отримали від дефолту реальну швидку вигоду: стрімкий ріст долара допоміг цим заводам розібратися з боргами, що стосувались закупівель сировини та матеріалів, а також розрахуватися з працівниками, виплативши їм зарплати, і навіть отримати прибуток. Ці підприємства отримали можливість зайнятися модернізацією виробництва і згодом стали флагманами нашої промисловості.

У відносинах з банками росіяни стали більш обізнаними, а ті, у свою чергу, розробили систему страхування вкладів (не без державного втручання).

Кредитний рейтинг на міжнародній арені вдалося підвищити та знизити відсотки за кредитами МВФ. Але обсяги коштів, що позичались, стали потроху зменшувати, шукаючи резерви росту усередині країни. Рівень держборгу країни поступово зменшився до 13% від ВВП країни, і це один із кращих показників у світі.