Приватизація у Росії
Приватизація стала певним історичним етапом у країні, що має на увазі надання державного майна Радянського Союзу приватним особам. Процес почався в першій половині 1990-х, одразу після розпаду СРСР. Гайдар Є. Т. і Чубайс А. Б. вважаються головними діячами, що займалися передачею промислових об’єктів, заводів та фабрик у приватне користування. У цьому контексті приватизація отримує різко негативну оцінку, тому що її результатом стало різке розшарування населення країни за економічною ознакою.
Значно менше уваги приділялось та приділяється іншим активам, що перейшли до рук приватних осіб:
- об’єкти сільського господарства, включаючи колгоспи;
- житловий фонд країни;
- різні види земельних ділянок.
Підготовка приватизації
Початок процесу був покладений у 1990 році шляхом створення спеціальної програми, яку розробляла група економістів. Також, у доповнення до документа було створено два десятки законопроектів, які дійшли до етапу затвердження Верховною Радою, однак, на вищому рівні ініціатива не пройшла.
4 роки потому були прийняті перші кроки: був прийнятий закон, що дозволяв приватну власність. Документ включав поняття про приватизацію власності, яке в подальшому увійшло в ужиток. Раніше (у 1991) з’явився законопроект, що затвердив орган влади, у керування якого підпадає приватизація майна – Деркоммайно Росії (Чубайс став керівником у 91 році).
Приватизація державного майна в Росії характеризувалася крайньою несправедливістю та була непродуманою. Деякі громадяни змогли отримати заслужені акції державних підприємств за свої ваучери. Інші ж не отримали нічого. Також, існували деякі нюанси: так в одному регіоні видавали в десятки разів більше акцій, ніж у іншому. Ця приватизація виявилася вкрай брудною та огидною.
Акціонерне товариство на базі КамАЗу стало першим підприємством, що перейшло до приватних осіб. Воно з’явилося влітку 1990-го року разом із існуючою постановою Радміну. Малося на увазі збереження 51 відсотка акцій у вигляді власності загальносоюзного рівня, а решта продавалася. Через рік розпочався продаж акцій працівникам, який швидко перейшов у конкурс для юридичних осіб. Як результат, 230 організацій стали акціонерами заводу.
Назначення Чубайса керівником на посаді Держкоммайна сприяло прискореній приватизації. Цьому сприяв новий механізм передачі активів, затверджений відповідним указом президента.
Передача підприємств приватним особам
У 92-94 роках проходила приватизація підприємств, причому у двох форматах: ваучерна та мала. Для реалізації методів була затверджена програма на рівна держави, що підготувала принципи та специфіку для передачі приватним особам, які залежать від розміру організації, яка передається.
Підприємства невеликого розміру дозволялось продавати приватним особам напряму або шляхом продажу з торгів. Передавати підприємства дозволялось працівникам компанії. Цей процес отримав назву малої приватизації.
Середні та великі компанії потребували більш складної системи: спочатку їх потрібно було змінити на відкриті акціонерні товариства (ВАТ), після чого акції продавалися. Встановлювався мінімум статутного капіталу, який потрібно було продавати через публічні аукціони, відсоток склав 29%. В угодах фігурували приватизаційні чеки, що називалися ваучери, звідси і назва методу — ваучерний.
З’явилися групи організацій, котрі не підпадали під поняття приватизації взагалі, а також обов’язкові для передачі приватним особам.
Перша група налічує ті, що задіяну в особливо важливих галузях:
- шельф;
- лісовий фонд країни;
- автомобільні дороги загального користування;
- телевізійні станції;
- промислові трубопроводи для транспортування різних речовин.
Ті, що обов’язково мають приватизуватися, налічують такі установи:
- установи, які займаються оптовою та роздрібною торгівлею;
- пов’язані з громадським харчуванням;
- заводи легкої та харчової промисловості;
- фабрики, що випускають та переробляють сільськогосподарські продукти;
- будівельні організації.
Особливості ваучерного методу
Одним із головних моментів ваучерного принципу є те, що на публічних аукціонах має продатися не менш ніж 29 відсотків статутного капіталу. Все працювало шляхом використання ваучерів, якими на момент старту торгів треба було забезпечити громадян.
У жовтні 92-го року населення почало отримувати чеки, а розповсюдженням паперів займався Сбербанк країни. Для отримання потрібно було внести 25 рублів, а номінальний цінник при цьому становив 10 тисяч. Вказане значення прирівнювалося до вартості головних фондів підприємств на душу населення в розцінках того періоду. Люди могли вільно розпоряджатися чеками, тому що кожен з них був анонімним, тому продаж, обмін і передача в будь-якій формі не були обмеженими. Були запущені інвестиційні фонди для проведення ряду операцій. Вартість кожного окремого ваучера залежала від курсу долара (який складав від 5 до 24 рублів) і становила від 500 рублів до 29 тисяч відповідно.
За час проведення торгів (у кінці 92-го – початку 94-го року) пройшло більше ніж 9,3 тисячі заходів, за які вдалося реалізувати 52 мільйони приватизованих чеків.
Точні значення вартості були пов’язані з такими аспектами:
- ринкова вартість пакету, що передавалася компанією за один ваучер;
- рівня та параметрів організації;
- регіону, де проводилась передача.
Для прикладу: у Нижньому Новгороді можна було за один ваучер купити 2 тисячі акцій «Газпрому», які через вісім років коштували 700 тисяч рублів. У столичній області за ваучер видавалося 700 акцій, а у столиці – усього 50.
Негативним аспектом цієї методики вважається можливість деяких осіб збагатитися у короткий термін, особливо це стосувалося працівників керівного складу, директорів, які отримали посади у Радянський період. Завдяки важелям тиску на адміністрації та окремих людей, керівники підприємств могли досягти необхідного для них результату голосування на зборах акціонерів. Очевидно, що цим людям було легше схилити працівників до продажу паперів за значно нижчою ціною.
Особливості малої приватизації
Малий етап почав виконуватися на початку 1992 року, і це йшло всупереч рішенню Верховної Ради, котра схвалила програму тільки в червні. Вже у квітні пройшов перший в країні аукціон, метою якого був продаж ряду підприємств:
- громадського харчування;
- побутового обслуговування;
- підприємств, що зайняті торговою сферою.
Ця подія пройшла в Нижньому Новгороді, приїхали навіть Гайдар та Чубайс. Підприємства з 3х перерахованих класів були на 60-70 відсотків продані вже до кінця 1994 року.
Що таке аукціони заставного майна?
У 1995 році були запущені аукціони заставного майна, які мали на меті поповнення казни країни. Суть у тому, що кредити видавалися під заставу пакетів акцій, що належать державі. Зокрема, це були великі компанії як ЮКОС чи Сибнафта. Державні органи так і не повернули кредитні кошти, тому пакети акцій опинилися в руках осіб, що надавали позики. Наслідком такого маневру стала поява мільярдерів, таких як Абрамович чи Березовський. Спеціалісти виділяють декілька нечесних моментів, які не відповідали законній картині:
— по-перше, відчуження власності країни державними органами проходило з заниженням вартості. Сам конкурс був фіктивним і мав на меті потурання інтересам деяких привілегійованих громадян;
— в цілому, довіра до приватизація була підірвана, тому що результати були підігнані до певного розрахованого результату та проходили за складеним сценарієм.
Продовження аж до наших часів
Події складалися так, що до 85 відсотків (мінімум 7%) пакетів великих нафтових компаній до 2004 року виявилися проданими. Показовим є випадок незаконного характеру, названий безпрецедентним за своїми масштабами розкрадання активів державної власності: у 2002 році установи нафтової галузі Башкортостану виявилися приватизовані 7-ма ТОВ, які до цього моменту не фігурували ніде, а після цього були переведені в банк.
Наступною постраждала вугільна галузь країни, коли 56 відсотків виробництва виявилися в руках приватних осіб. Це сталося після приватизації ряду держпакетів в рамках реформи галузі, яка була проведена до 2001 року. В цьому ж році стартує передача активів Росдержстраху. Через дев’ять років на десяти аукціонах буде продано трохи менше половини акцій організації.
Роснафта, ВТБ та Сбербанк були частково приватизовані у період 2006-2007 років. До кінця року було приватизовано біля половини електростанцій Росії та 22 компанії збуту. При цьому, були введені деякі обмеження, що були пов’язані з антимонопольною політикою керівництва. В результаті надходження в формі емісій активів досягли позначки 25 мільярдів доларів. Процес не зупиняється і по цей день, наприклад, до 2012 року ВТБ та Сбербанк продали 10 та 7,6 відсотків акцій відповідно. А на кінець 2016 року 19,5% паперів Роснафти були приватизовані теж.
Земля та її приватизація
До того, як СРСР розпався, уся земля знаходилась під владою держави, і ніхто не мав права нею розпоряджатися. У 1990 році у вжиток була введена градація форм власності на землю, у тому числі загальна часткова. А Земельний кодекс, який розділив територію країни на 7 категорій за принципами використання, був створений рік потому. Конституція 1993-го року дала громадянам гарантії на право власності.
Земельний кодекс був змінений у 2001 році, його положення мають на увазі наступне:
— для громадян стала доступна найбільш цінна та значуща економічно територія – землі промислові і які відносяться до поселень. У сумі, це близько 2% території держави;
— був введений принцип єдності нерухомості та ділянки, яку вона займає. Це дало змогу підприємствам викупити власну територію;
— громадяни мали змогу оформити право власності на раніше надані землі безкоштовно, один раз.
Земля сільськогосподарського призначення
З самого початку цей клас територій держави був найбільш складним і суперечливим. Дума блокувала всі спроби легалізувати приватизацію цього напрямку до 2002 року.
До того моменту регулювати перехід в приватні руки цих територій вдавалося Указами глави держави.
У 1991 році підписали указ, що мав на увазі:
— необхідність вибору форми власності для колгоспів та радгоспів до весни 1992;
— отримання безкоштовного паю у вигляді нерухомості та землі для усіх членів вказаних формувань.
Як наслідок, 12 мільйонів громадян стали власниками більш ніж 115 млн. гектарів землі. Указ 95-96 рр. дозволив визначити операції, котрі власники могли проводити зі своєю частиною – аренда, продаж чи щось інше.
Дачі
Що стосується територій, які призначені для дачного господарства та вирощування різних культур, то головні зміни сталися 2001 року. Приватизація майна стала можливою на підставі прописаних у Кодексі аспектів, тобто, землю громадяни могли викупити за тією вартістю, яку встановлювали органи місцевого самоврядування.
З 2006 року діє так звана будівельна амністія, яка дозволяє перевести у приватну власність території, отримані до 2001 року абсолютно безкоштовно. Цей принцип працював до весни 2018 року.
Житловий фонд
У радянські часи повноцінної власності громадяни не мали, навіть приватні будинки не можна було продавати чи проводити інші операції у сучасному вигляді. До 1988 року ситуація змінилась, адже громадяни отримали право продавати житлову площу, яка ними займається. Але на початок нового десятиліття тільки менше проценту (0,09%) фонду було приватизовано; масово процес був запущений у 1991 році, разом із прийняттям закону про передачу житлового фонду у приватні руки.
Процес добровільний, реалізувати його можна було тільки один раз для кожного громадянина безкоштовно. Якщо не відбувалася приватизація квартири, можна було підписати договір соціального найму з чинним власником, наприклад, муніципалітетом. Причому, на невизначено довгий термін. Виключалася приватизація площі будівель, що були визнані аварійними, а також приміщень службового призначення, як гуртожитків для військовослужбовців. Близько 79% фонду перейшло у власність до 2015 року. Безкоштовна приватизація п’ять разів була продовжена через невеликі темпи, а ще через два роки була подовжена на невстановлений термін.