Реституція в Болгарії
Цікавий факт про Болгарію: в руках її населення знаходиться занадто багато нерухомості. Майже кожна місцева сім я володію двома будинками, земельною ділянкою або більш, ніж однією квартирою.
Власників одного об’єкту нерухомості замала кількість.
Болгари, як правило, проживають в одній квартирі або у будинку, інше або здають, або продають за непотрібністю. Іноді житло простоює, оскільки ринок нерухомості майна в країні дуже насичений. Пошук платоспроможних клієнтів іноді триває довго, а болгари не погоджуються на компроміс та надають перевагу взагалі не здавати житло, ніж продати за безцінь.
Це розповсюджена тенденція, пов’язана з тим, що люди не мають роботи або високих доходів і заробити гроші можливо лише за рахунок нерухомості.
Якщо вийти на прогулянку Софією ввечері, можна помітити квартали будинків, де освітлені лише пара вікон — так багато тут порожніх будинків.
Чому на ринку нерухомості сонячної країни виникла така ситуація?
В число причин входить реституція — дія, протилежна націоналізації. Під час реституції особи, деякі організації, групи осіб відновлюють свої права на майно.
Болгарська реституція відбулася після того, як в країні спав режим соціалізму: народними зборами номер 36 було прийнято декілька законів, які відновили народну справедливість для екс-власників власності. Цю справедливість народна влада порушила після 9.09.1944 р. Першим прийняли закон про власність 22.02.1991 р., який опублікували 1.03.1991. Він повернув право власності, яке відібрали після 1944 р.
Ще один закон, опублікований 25.11.1997 р., повернув право власності на території лісового фонду. Внаслідок цього протягом декількох років зросла кількість ділянок землі, які до цього часу не були зазначені на картах та планах. Після було створено карту відновленої власності з регістром для території землі та лісу.
Як спрацював закон
Нащадкам початкового власника дістався будинок або земельна ділянка, який вони продали та поділили між собою. Якщо на земельній ділянці вже побудували житловий будинок, то цим людям було надано в ньому квартири. Раніше вони проживали у батьківських будинках, які видавалися під час соціалізму, або в реституірованій нерухомості, яку малим інші родичі. Виходить, нерухомість під час реституції було видано майже всім болгарам, а у випадку з Боровцем — також і німцям.
Якщо нерухомість знаходилася на земельній ділянці, держава видавала своїм громадянам компенсації — талони, за якими проводили заміну деякої суми грошей.
Якщо нова забудова знаходилася на земельній ділянці, яка раніше належала сімї, то, викупаючи її, забудовник або інвестор надавали “аліментні” апартаменти. Їх кількість визначалася в індивідуальному порядку. Для інвестора в цьому була найбільша вигода, ніж у виплаті живих грошей, оскільки більша доля житлового майна залишалася у нього.
Цим пояснюється не дуже привабливий вигляд центральної частини Софії. В старовинних реституірованих забудовах власники частіше не можуть розв’язати один з одним питання, як утримувати майно та розпоряджатися ним. У Болгарії не існує закон, який би зобов’язував утримувати пам’ятки архітектури в належному вигляді.
Деякі мешканці довгий час очікують вдалої пропозиції, бажаючи, щоб в них купували майно по високій ціні. Наприклад, відомий будинок сім’ї Гендович 1910 року поблизу театру Ивана Вазова. Забудову у 7 поверхів називають першим хмарочосом в Софії початку XX сторіччя. Його повернули нащадкам першого власника згідно реституції у 1990-х роках. Перші поверхи будівлі орендують різні організації.
В Болгарії про реституцію полюбляють поміркувати, аж до суперечок та сварок. До цього часу, через десятиліття, в самій країні не склалося про неї будь-якої думки.